Уривок з книги Ростислава Хотина
Книжка журналіста-аналітика Ростислава Хотина вміщує статті, в яких проаналізовано й висвітлено минулі й сучасні події, важливі для політичного вектора України. Після прочитання цих матеріалів можна краще зрозуміти, які були передумови для здобуття Україною незалежності 1991 року й чому для Росії неприйнятна сама ідея української національної ідентичності. Влучні цитати політиків та істориків доповнюють фактологічний матеріал, а грамотна аналітика допомагає зрозуміти зв’язок минулого із сучасними реаліями.
Ростислав Хотин висвітлює деякі події та явища, які, на перший погляд, прямо не впливають на політичні процеси, проте є важливими й показовими. Бо й справді, іноді навіть одна буква може мати велике значення, якщо це українська літера «Ї», яка стала своєрідним знаком спротиву на тимчасово окупованих територіях України.
ZAXID.NET публікує уривок з книги Ростислава Хотина «Україна. Свобода. Європа», яка вийшла у «Видавництві Старого Лева». Дизайн обкладинки створила Дарія Луцишина. Замовити книгу можна за посиланням.
«Пане Леоніде!». Як Революція на граніті усталила звертання «пан»
— першою з трьох революцій в Україні була Революція на граніті в жовтні 1990 року, ще до Помаранчевої революції і Революції гідності;
— один аспект Революції на граніті є малопоміченим, але він мав значний вплив – разом з іншими новаціями студентів – навіть на міжлюдські стосунки українців;
— студенти-революціонери домоглися своєрідної легалізації звертання «пан» замість комуністичного «товариш».
…Четвертий день акції українських студентів у центрі Києва на площі Жовтневої Революції. До молоді, деякі з представників якої оголосили голодування, прийшов голова Верховної Ради тоді ще Української РСР Леонід Кравчук.
Він обдивився студентські намети і ліжка-розкладачки, на яких лежали студенти-протестувальники.
А потім відбулася його розмова з одним із лідерів Революції на граніті Олесем Донієм, в якій також брав участь інший співголова акції протесту – тодішній голова львівського «Студентського братства» Маркіян Іващишин.
Під час розмови, яку знімала телекамера новин «Українського телебачення», що мало тоді монополію на теленовини в республіці, Олесь Доній твердо звертався до Леоніда Кравчука – «Пане Леоніде!».
Коли цю розмову – не всю, а її частини – показало ввечері телебачення, багато хто був заскочений. Уперше до Кравчука звернулися не «товариш», а «пан», та ще й за старим українським звичаєм з передрадянських часів – не «пане Кравчук», а «пане Леоніде», на ім’я, – та ще й у правильному кличному відмінку!
«Кравчук тоді повторював кроки Горбачова. Горбачов любив ходити в народ і був готовий говорити. Це була відкритість. Це не значить, що після того були наслідки, але поговорити – це вже було новацією, якщо порівняти зі стилем попередніх керівників компартії. Він прийшов до нас, розмовляли ми втрьох: Кравчук і ми з Маркіяном. Це записувала телекамера і показало телебачення, що було певною мірою інформуванням українського суспільства, і для нас це було важливим», – згадує в інтерв’ю ті події Олесь Доній, який очолював протест.
«Було помітно, що Кравчук нервувався, а нервувало його звертання. І воно раніше ніде не лунало на українському телебаченні – це воно вперше пролунало», – додає Доній, який під час Революції на граніті був 21-річним студентом історичного факультету Київського державного університету.
Сам Доній нині каже, що дехто йому говорив, що саме це звертання і залишилося в пам’яті, яка пізніше стерла інші аспекти, – зокрема обговорення пунктів вимог студентів. А вони, нагадаю, були досить радикальними на той час: непідписання нового Союзного договору, нові вибори на багатопартійній основі, відставка тодішнього прем’єра Віталія Масола, націоналізація майна компартії та комсомолу, а також переведення хлопців-українців, які служили на територіях інших союзних республік, до військових частин на території тодішньої Української РСР. Швидкі зміни Цікаво, що коли дивитися старі архівні кадри, наприклад, з Установчого з’їзду Народного руху України, що відбувся у вересні 1989 року, то навіть у цьому національно-демократичному середовищі домінувало тоді звертання «товариш».
Так само було, коли Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і колона під синьо-жовтими прапорами прямувала від Ради на тодішню площу Жовтневої Революції в центрі Києва на мітинг, – прапороносці вітали киян вигуками «Зі святом, товариші!»…
Аж ось студентський протест жовтня 1990 року в центрі Києва, і до Леоніда Кравчука, тоді вже голови Верховної Ради, сміливо звертається один з лідерів студентської революції «пане Леоніде», і це показує державне телебачення…
«Це вперше, коли не просто молода людина, а взагалі будьхто послужився в розмові з Леонідом Кравчуком саме такою формою. А я звертався до нього підкреслено на той момент – “пане Леоніде!”. У Верховній Раді так до нього ніхто не говорив, ніде на масових заходах до нього так не зверталися. Тому це найбільше привернуло увагу, і було помітно, що він осмикувався саме на таке звертання, але його виховання не дозволяло дорікнути чи зробити зауваження, що це “буржуазна форма”, як раніше казали», – пригадує зараз ту розмову Олесь Доній.
Сам Леонід Кравчук, який потім, у грудні 1991 року, став першим Президентом незалежної України, – а Голову Верховної Ради тоді мали за керівника республіки – казав, що не пригадує, як до нього звертався лідер студентів.
«Коли ставиш собі великі завдання, то те, як до тебе звертаються, не має значення. Як кажуть українці: називай мене хоч горщиком – тільки в піч не став! Не має значення, як звертаються. Має значення зміст звернення і напрямки звернення – тоді думаєш про більш вагомі, більші завдання, про наслідки. І про молодь, яка прийшла на майдан чинити Революцію на майдані. І я зовсім не пам’ятаю, як хтось до мене звертався», – казав Леонід Кравчук в інтерв’ю в 2020 році.
«Звертання цивілізованого світу»
Незрозуміло, щоправда, чи Кравчук справді не пам’ятав цього моменту зі звертанням «пане Леоніде», чи просто дипломатично не хотів про це згадувати.
«Не пам’ятаю, щоб це мене якось хвилювало або щоб я на цьому акцентував увагу. Як зверталися, так я й сприймав будьякі звернення. Відповідно, я знав, що це термінологія звернення, яка характерна для цивілізованого світу. І різні [звертаються] країни по-різному: хто каже “сер”, хто каже “господін”, хто каже “пан” – це їхнє право. І Україна мала право на своє звертання», – наголошував Леонід Кравчук.
Але ту розмову і звертання Донія до Кравчука добре пам’ятають очевидці.
«Тоді це сприйнялося як “нахабство” молодого активіста, який раптом не традиційно звернувся, а якось інакше. Але це було здорово, бо якщо змінюватися – то треба змінювати все. Треба змінювати підходи, треба змінювати слова, сенси. Ми ж не були такими революціонерами, які все хотіли зламати, – ми були революціонерами, які хотіли відновити українську державність, українськість в Україні, україноцентричність», – каже в інтерв’ю відома співачка, учасниця Революції на граніті Анжеліка Рудницька.
«І (в часи УНР) звертання “пан” і гасло “Слава Україні!” були абсолютно нормальними. А виявилося, що таке звертання до Кравчука було таким собі “нахабством”. Ну, він був вкрай здивований, хоча Кравчук виріс на Рівненщині, і не думаю, що для нього звертання “пане” було аж настільки несподіване чи незрозуміле. Оцей емоційний момент розмови я добре пам’ятаю», – додає Рудницька, якій на час студентської революції було 20 років, і вона вчилася на факультеті журналістики Київського університету.
За словами Рудницької, Революція на граніті, яка відбувалася з 2–17 жовтня 1990 року, внесла чимало новацій. Наприклад, вперше тоді студенти почали називати площу Жовтневої революції в Києві майданом Незалежності – хоча її офіційно перейменують лише після проголошення незалежності України в серпні 1991 року.
Також на студентській революції щодня проводили богослужіння, і це було незвично за умов нетолерування релігії в СРСР, незважаючи на послаблення часів перебудови Горбачова.
Та й сама акція-протест студентів у центрі столиці союзної радянської республіки з голодуванням, і той же виступ Олеся Донія з політичними вимогами у Верховній Раді ще УРСР – це теж було незвично.
«Я часто зараз виступаю перед студентами і кажу їм: вам дивно, що тоді не можна було, наприклад, джинси в університеті носити чи хлопцям мати довге волосся, і багато-багато інших речей. Чи що не можна було дискутувати з викладачем та відстоювати свою позицію, чи говорити “Я – українець”, чи казати “Слава Україні!” чи те ж звертання “пан”… І те, що нинішні студенти цього не розуміють, – це теж наша заслуга», – каже учасниця Революції на граніті Анжеліка Рудницька.
«Усі говорять тільки про політичну складову, але все було ширше. І слово “пан”, яке Олесь повернув у публічний вжиток… Хоча десь в родинах це вживали – в містах на Заході України, – додає Рудницька. – Тобто незалежність, безумовно, на першому місці, а також нові можливості – щоб не було в суспільстві багатьох “ні-ні-ні”».
Справді, на Заході України повернення до колись традиційного звертання «пан» чи «пані» відбувалося раніше і не так болісно, як в інших регіонах тодішньої УРСР.
«Мені це вуха не різало, я сам зі Львова, для мене це нормально. Навіть інколи в совєцькі часи ми говорили, приходячи до кав’ярні: “Прошу пані, дайте мені кави”, і це була нормальна форма. А тут, у Києві, це було щось нове, справді незвичне й досить сміливе, – каже в інтерв’ю письменник Микола Рябчук. – Так я розумію, що звертання до Кравчука могло бути теж революційним кроком. Хоча для мене це було більше як повернення до норми, до нормальності. А для інших людей перехід у звертанні був досить сміливий і незвичний».
За словами Рябчука, Революція на граніті вплинула на суспільство, і її значення насамперед у тому, що вона легітимізувала певні речі.
«Вона не змінила характеру суспільства, не звільнила його колосальної совєцької інерції, але вона запровадила нові терміни, нові поняття, – каже культуролог Микола Рябчук. – Зрештою, та Революція показала, що можна проводити такі масові заходи. Безумовно, що без цієї Революції, без цієї знайденої тоді форми протесту, можливо, не було б і Помаранчевої революції, і Майдану».
