Нещодавно один із військових моєї бригади сказав, що мені мало крові. Мовляв, скільки б я не вбивала рашистів, мені хотітиметься більше.
Так і є. Коли вдається перехопити підара в полі та задвохсотити, бачивши його, я не відчуваю жалю. Лише азарт і бажання зловити наступного, доки він не встиг сховатися в посадку чи бліндаж. У той момент я відчуваю, що все роблю правильно. І що мені не соромно перед загиблими, перед Пікселем та військовослужбовцями моєї рідної 80-ки, справу яких зараз маю честь з побратимами продовжувати.
Катерина Петренко, військовослужбовиця 80-ї Окремої десантно-штурмовох Галицької бригади, сторінка ФБ.
Між виїздами на позиції мені часто сняться польоти. Кілька днів поспіль… І я не думаю, що це неправильно.
Правильно зараз — вбивати ворога. Це можливо єдине, що зараз правильно. Знищувати або працювати на знищення ворогів. За кожного з наших полеглих.
Чи легшає від того? Ні. Але є відчуття правильності обраного шляху та відсутності сорому.
Нещодавно сталася історія, яка свого часу була і в Пікселя. Після ефективного відпрацювання по підару попросила в комбата більше вибухової речовини. Він забезпечив. Сергій теж свого часу попросив у комбрига єдиного — кращих боєприпасів. І показав результат та став найкращим пілотом свого батальйону, одним із найкрутіших пілотів 80-ї бригади. Сергій Павленко "Піксель" знищив за півтора роки служби понад 200 окупантів, поранив щонайменше 250, і толише за офіційними даними. Дуже багато потрібно пройти, щоб хоч якось до його рівня ефективності та фаховості дорівнятися. Але є куди прагнути. Є приклад відношення до служби, який надихає…
Катерина Петренко, фото з її особистої ФБ-сторінка
Я дуже хочу, щоб ти пишався моєю роботою і мною, де б ти не був. Підари і далі продовжують гинути завдяки тобі, Пікс. Бо ти змотивував свою дівчину знищувати цих падлюк, вдосконалюватися, слідувати твоєму прикладу і просити кращі боєприпаси.
А ще я почала возити на позицію білого ведмедика, подарованого тобою під час останнього побачення в Сумах. Він служить мені за подушку. Інколи я його просто обіймаю, коли є кілька годин на поспати перед ранковим хантом. А тоді прокидаюсь, готую каву в чашці зі своїм позивним, подарованій також вже полеглим мінометником "Міксом"… І знаєш, що думаю? Ось прийшов собі якийсь підар з якогось заболотного мухосранська, і сьогодні він, можливо, зникне з нашої землі від рук маленької дівчинки, яка спить з білим ведмедиком в бліндажі. З твоїм білим ведмедиком. І чомусь від цієї думки тепло та я мимоволі посміхаюсь…
Ця рефлексія про те, що підари продовжують гинути завдяки "Пікселю". Це дивовижа, коли одна людина може надихнути сумлінно працювати іншу.
Пікс, ти крутий, я завжди тобі це казала. 
І так, думаю, що я втілила твою мрію…
Можна сказати, що ми працюємо з тобою, як екіпаж. Ти колись казав, що хотів би, щоб твоя дівчина була спільницею в битві, як в аніме, бойовою принцесою. На, маєш.
Твій шеврон — це дівчина з аніме, з мечем і крилом, поєднання твого улюбленого жанру та символів роду військ, в якому ти служив. Коли вигадував шеврон, говорив, що та дівчина схожа на мене. Тепер цей шеврон став мені татуюванням. І волосся так швидко відросло після твоєї загибелі… Тепер достоту так, як у дівчини на твоєму шевроні. Тобі подобалося, коли в мене довшало волосся. Тепер не зрізатиму.
Є щось більше за загибель. Це дія і пам'ять.
На силу завжди маємо відповідати силою, — Сергій Павленко "Піксель". Меморіал Героїв: Командир відділення БПЛА Сергій Павленко на псевдо Піксель поліг 21 грудня 2024 року поблизу села Руське Порічне в Курській області рф. Він до останнього відбивав наступ фашистів. Тепер захисникові назавжди 22 роки. Сергій народився у місті Дунаївці у Хмельниччині. Навчався у місцевій школі №3: був відмінником і мав хист до математики. У 2017 році поїхав до міста Кельце в Польщі, де опанував спеціальність техніка-інформатика. На початку повномасштабного вторгнення мав 20 років і працював програмістом у Польщі. Він організував усе необхідне, щоб мати та молодші сестри могли виїхати за кордон, а потім сказав, що поїхав до іншої країни на кращу роботу: «Синку, а яка та інша країна?» – спитала мама. «Мамо, вона найкраща», – відповів Сергій. Лише за місяць родина дізналася, що Піксель повернувся в Україну та підписав контракт. Сергій керував бойовими дронами, був командиром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 1-го десантно-штурмового батальйону 80-ї Окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗСУ. Ефективно виконував бойові завдання як оператор дронів типу Mavic3/3Т, які скидали саморобні вибухові пристрої, у Донецькій, Сумській і Курській областях. Саме за дроном Сергія російські строковики йшли здаватися в полон українським десантникам у перші дні Курської операції. За гідну службу старшого солдата Сергія Павленка нагородили орденами «За мужність» ІII і ІІ ступенів, почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест» і нагрудним знаком «Відзнака 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади». «Він вивів з ладу близько півтисячі окупантів, щоб помститися за зaгиблиx побратимів і зaкaтовaних українців у Бучі та Бородянці. Завжди говорив, що на силу ми маємо відповідати силою. Він захистив дуже багато піхотинців, не допустивши російські війська до лінії бойового зіткнення. Піксель був очима наших штурмовиків, а також скидами зупиняв ворожі штурми і знищував окупантів на підходах до наших позицій, завдяки чому десантники не вступали в стрілкові бої. Побратими й командування говорили, що від нього неможливо сховатися. Він був готовий битися до останнього, завжди, за будь-яких умов, бо був достойним Воїном», – розповіла його дівчина Катерина Петренко. «Я завжди знав, що він зробить свою справу до кінця. Він залітав в такі щілини і не лишав ворогу жодних шансів лишитися на нашій території», – розповів колишній легендарний командир 80-ї бригади Еміль Ішкулов. «Стільки відваги та військової доблесті я ні в кого не бачив. З ним можна було йти в саме пекло», – додав побратим на псевдо Діджей. «Його майстерність перевершити буде дуже важко. Коли Піксель виходив на позиції, всі були спокійні. Коли він працював, на лінії зіткнення були тиша та спокій», – зазначив командир взводу безпілотних комплексів Павло Пец. «Це найбільший подвиг – взяти на себе відповідальність, ризикувати своїм життям заради ближніх. В ім'я ідеї, свободи та справедливості. І навіть в таких умовах він зберіг своє світло та примножив доброту до цього світу… На третьому побаченні Сергій подарував рожеві троянди з кільцями від ста гранат, які скинув на окупантів. У цьому був весь він: ніжний та романтичний, проте нещадний до ворога. Умів дивувати, підтримувати, вмів жити та любити», – додала Катерина. Поховали Героя на міській Алеї Слави в рідних Дунаївцях. У Сергія залишилися батьки, сестри, дідусь, бабуся, дядько, тітка, рідні, побратими та дівчина…
