Мені в ЗСУ не дають відпуску. Взагалі. Донька приїзджає на фронт, щоб побачити маму. Син, який росте без мене, став незнайомий і чужий…
Тетяна Чорновол, старший лейтенант ЗСУ, командир взводу, сторінка ФБ.
Зате з кожної шпарини фейсбуку на мене лізе цинічна, бравурна реклама Верховної Ради, яка збільшила відпустки військовим.
Я так мріяла цим літом потрапити на Драгобрат… В моєму житті темінь підвалів, заграви полум'я, дим, руїни і обгорівші дерева. Так, я хотіла в Карпати. Там де зелень, зелень, так багато зеленого, і прозоре дзвінке повітря, і холодні озера… З дітьми. Або хоча би додому, де цвітуть троянди…
Але я командир доданого підрозділу. Нам, доданим, відпустки не дають. Взагалі. Ніколи. Я дуже рада, що збільшують відпустки для тих, хто і так їх отримує. І може би нарешті на 4 рік війни подумали би про "додані підрозділи".
За всю повномаштабку я була у відпусці двічі. По 15 днів. Навіть їздила за кордон. Проте останній раз це було 16 місяців тому. Тоді не зовсім легітимно, але "доданих" відпускали. В цьому році мене не відпустили… Діти здали квитки. Потім я ще раз спробувала. Діти знову здали квитки….
Я це так розумію, що на фронті настільки не вистачає військових, що якщо є найменша підстава відмовити у відпусці, то наказ згори- відмовити. Далі всіх залякали. Жоден командир не погодить відпустку, якшо по документах не просто. А у "доданих" завжди не просто. Командири бояться доган, злетіти і навіть сісти нізащо, ніпрощо. Найголовніше на фронті зараз папери, а не адекватність і логіка, але не можна так з військовими, є ж якась межа витривалості.
Моя донька Іванка вперто пробиває ті рідкі вікна, коли я приїзджаю з позиції на тилову хату і рветься до мене. Хоч із Києва, хоч зі Львова. Я не скажу, що цьому рада, бо це 15 км від фронту і тут живуть цввільні, але і фпв регулярно б'ють авто.
А ще "тилову" хату мого взводу ворог позначив, як ціль. І треба ще й шукати, куди би безпечніше поистроїти доньку, коли вона приїзджає на пару днів. Тому, як я щаслива її бачити, але для мене її приїзд — напряг.
Чесно кажучи, я ще й дуже втомилася. Я всі ці роки в принципі обходилася без відпусток. Але зараз у мене реально є потреба змінити картинку. Проте вже перестала і планувати, мріяти і вірити в справедливість. Бо в нашій країні надійно захищаються лише права "ухилянтів", а бойових командирів, нізащо, можуть і за гратикинути ті, що ніколи в житті не нюхали пороху…
